![]() Михайло Гуцол, доктор філософії, академік, Народний депутат України ІІІ скл., Голова Зеленої екологічної партії України „Райдуга”, еколог |
Наприкінці ХХ століття слово „екологія” стало найбільш популярним. Відомий російський письменник В.Распутін у нарисі „Присмерк людей” зазначає: „Екологія стала найгучнішим словом на Землі, голоснішим за війни і стихії, воно наближається до перших слів тих, хто починає говорити, й до останніх слів тих, хто вмирає. Це слово запропонувало собі заміну – виживання”. Разом з тим, за кількістю неправильного, недореч-ного вживання, його, мабуть, можна занести до книги рекордів Гінеса. І „невинне” журналістське „екологія душі” або у нас „погана”, „загазована” чи „зіпсована” екологія, і обіцянки кандидатів у депутати різних рівнів „боротись за екологію” або навіть „боротись з екологією” свідчить, що ті, хто вживає ці словосполучення, не усвідомлюють, що екологія – це наука.
А наука не може бути гарною чи поганою… Тим паче, з нею не потрібно боротися. Бо ж не бореться математик з гіпотенузою або квадратурою круга. Але в Україні донедавна було навіть міністерство екології та природних ресурсів. Це свідчить про те, що і ті, хто запропонував назвати так міністерство, не пов’язували це слово з наукою. В противному разі назвали б це міністерство, можливо, міністерством екологічної безпеки. Ми розуміємо, що екологія важлива і велика наука, можливо, найважливіша. Але ж ніколи не існувало міністерства, допустимо, фізики чи біології.
В Україні людину, що не має знань називають темною, а людина, яка володіє знаннями про щось – вважається освіченою. Досвід свідчить, що чим менш обізнаною з питань екології є людина і чим вищу посаду вона обіймає, тим більшої шкоди вона може завдати суспільству, особливо, якщо ця людина займає високі посади в Державі. А тому екологічне виховання та екологічна освіта і просвіта мають бути пріоритетними в країні. Треба залучити найкращих фахівців – педагогів, екологів та психологів до складання програм з екологічного виховання в дитячих садочках. Програми мають включати і сучасні комп’ютерні технології, наприклад, ігри. В старших класах загальноосвітньої школи необхідно ввести обов’язкове викладення „Основ екології”, а в усіх, без винятку, навчальних закладах – предмету „Загальна екологія”. Варто би законодавчо зобов’язати всіх, хто претендує на посади голів обласних та районних державних адміністрацій, а також органів місцевого самоврядування і деяких вищих державних урядовців, здавати екзамен з екології. Такий же екзамен треба складати і всім підприємцям. І це не буде порушенням прав людини! Навпаки, це треба розцінювати як один із механізмів захисту конституційного права кожного громадянина не безпечне для життя і здоров’я довкілля. (ст. 50 Конституції України).
Для реалізації цього права ті, від кого це залежить мають знати не тільки прикладні аспекти екології, її созологічну складову, але і теоретичні основи, що базуються на чотирьох ведучих принципах: глобального еволюціонізму, самоорганізації, системності та історичності. Суть цих принципів наступна.
До середини минулого століття панувала думка, що матерія вічна і безкінечна та, що Всесвіт являє собою замкнуту систему. В другій половині ХХ століття в природознавстві ствердилась теорія Великого Вибуху. Ця теорія допускає, що в далекому минулому Всесвіт був стиснутий до невеличкого об’єму. Температура і тиск в цьому згустку неструктурованої матерії були надзвичайно високими – 1023К та 1023кГ/м2 – відповідно. Двадцять мільярдів років тому внутрішні процеси, які відбувалися в цьому згустку матерії, привели до його вибуху, який став початком народження Всесвіту. Вже через 3 хвилини після Великого Вибуху утворилася речовинна основа Всесвіту – перші структури: фотони, нейтрино та антинейтрино з домішкою ядер водню і гелію та електронів. Через декілька тисяч років з’явились атоми легких елементів; 19-17 млрд. років тому утворились різномасштабні галактики; 15 млрд. років тому народилося Сонце; 4,6 млрд. – Земля; 450 млн. років тому – поява рослин; 150 млн. – ссавців; 2 млн. років тому розпочався антропогенез.
Таким чином, Всесвіт мав свій початок і еволюціонує в часі. Принцип глобального еволюціонізму стверджує, що матерія, Всесвіт в цілому і у всіх його елементах не може існувати поза розвитком. А розвиток – це однонаправлений (векторний) незворотний процес самоорганізації та самовдосконалення.
Постулат про здатність матерії до саморозвитку у філософію було введено достатньо давно. А його необхідність у фундаментальних природничих науках (фізика та хімія) усвідомлюється тільки зараз. На цій хвилі виникла синергетика – теорія самоорганізації. Синергетика претендує на відкриття універсального механізму, при допомозі якого здійснюється самоорганізація як в живій, так і в неживій природі. При цьому під самоорганізацією розуміють спонтанний перехід відкритої неврівноваженої системи від менш складних і невпорядкованих форм організації до більш складних і впорядкованих. Тобто, розвиток відкритих і сильно неврівноважених систем протікає шляхом наростання складності та упорядкованості.
Системний метод вивчення структури Всесвіту передбачає, що будь-який об’єкт матеріального світу, крім елементарних часток, є системою, що складається із окремих елементів і являє собою цілісність. Тобто, системи – це сукупність елементів і зв’язків між ними. Елемент в рамках системи неділимий, але поза системою сам може бути такою. Зв’язки між елементами в системі визначають її структуру. Зв’язки бувають горизонтальні – координаційні, корелятивні та вертикальні – субординаційні, ієрархічні. Кожна система цілісна. Це означає, що всі її складові утворюють унікальне ціле, що має нові властивості, тобто система характеризується емерджентністю – появою в ній властивостей, яких не було та і не могло бути в її складових. Наприклад, молекула води, як система, складається із двох атомів водню та одного атому кисню. Водень – газ, що горить; кисень – газ, що підтримує горіння, а вода – рідина, що гасить вогонь.
Властивості елементарних частинок, що не є системами, залежать від їх маси, заряду, швидкості руху, спіну тощо, і є константами. Властивості ж будь-якої системи залежать від природи елементів, що її складають, їх кількості та взаємовідносин між ними в часі та просторі. Від різноманіття складових залежить стійкість системи. (Тому треба берегти біологічне розмаїття). Щодо значення взаємовідносин, досить порівняти властивості натовпу із 1000 людей та полку солдат, що теж складається із такої ж кількості.
Що стосується принципу історичності, то він передбачає принципову незавершеність як даної так і будь-якої наукової картини світу.
Більшість людей розуміє екологію як довкілля. Вірніше, занечищене довкілля. Звідси такі вирази як „погана”, „загазована” чи „зіпсована” екологія. Що ж таке „екологія”? Дослівний переклад – „наука про дім”. Від грецьких „ойкос” – дім, житло, домівка та „логос” – наука, система знань. Наука обов’язково має мати об’єкт дослідження, предмет та методи дослідження, а також цілі та завдання. Так от, об’єктом дослідження екології, як науки, є, насамперед, живі організми (живі системи). Тож правильніше було б перекласти, не дослівно, а за змістом, що екологія – це наука про живі організми у себе вдома, у своїй домівці. При цьому треба розуміти, що для живих організмів „домівкою” є все, що їх оточує, тобто довкілля або середовище проживання. (Воно спільне для всіх живих елементів екосистеми, на відміну від зовнішнього середовища, що є індивідуальним для кожного організму). Варто наголосити, що екологія не вивчає окремо живі організми та довкілля. Об’єктом вивчення екології є система „живі організми – довкілля”, а предметом – взаємовідносини живих організмів між собою та з довкіллям (основні закони та закономірності існування системи „живі організми – довкілля”); мета – оптимізація цих взаємовідносин; одне із завдань екології (в тім як і будь-якої іншої науки), – забезпечити суспільство (в широкому розумінні цього слова – від кожного громадянина і громадської організації до законодавців та керівників всіх рангів) відповідною інформацією, що буде сприяти оптимізації середовища проживання людини та гармонізації її обов’язків з довкіллям. Таким чином, екологія – це наука про найбільш загальні закони та закономірності взаємодії живих організмів та їх угрупувань між собою з довкіллям. Це також наука про зв’язки в надорганізмових живих системах, структуру і функціонування цих систем.
Існує думка, що утворення під час „великого вибуху” із кварків речовинної основи Всесвіту – елементарних часток, у відповідності до принципу глобального еволюціонізму та теорії самоорганізації, запрограмувало виникнення Життя (живих систем) у ньому, а виникнення виду Homo sapiens L. (людина розумна) започаткувало знищення цього Життя. Бо саме завдяки розуму людина може доцільно втручатися в процеси біосфери. Людині притаманна діяльність – специфічна форма активності, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні у своїх інтересах довкілля. А тому тільки вона зі всіх біологічних видів здатна до знищення природного середовища свого існування, тим самим до самознищення. Це добре розуміли видатні мислителі минулого. Так ще в 1820 році великий французький натураліст Ж.Б.Ламарк писав: „Можна напевно сказати, призначення людини немов би полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною до життя”. (На жаль, такий прогноз має наукові підстави).
Дійсно, за всю історію людства людиною ще не зроблено жодного винаходу, який би не причинив їй шкоди. Кожне втручання в природу має спочатку ті наслідки, на які і розраховували люди. Але потім вони виявляються зовсім іншими, неочікуваними і не передбачуваними.
![]() Михайло Гуцол: «Біля партійного офісу повинно бути красиво та зелено». А хоч якось захиститися від вихлопних газів допоможуть власноруч висаджені пило-газостійкі декоративні кущі. |
Хіба людина винайшла автомобіль для того, щоб загинути під його колесами, або задихнутися від вихлопних газів? Звичайно ні. Відомий герой творів Ільфа і Петрова Остап Бендер стверд-жував, що автомобіль не розкіш, а засіб пересування. Та на даний час смерть від дорожньо-транспортних пригод (близько 1 млн. на рік та ще 20 млн. травмованих) наближується як до такої від серцево-судинних захворювань. А „внесок” автомобіль-ного транспорту в забруднення атмосфери складає 80%. При чому експерти ВООЗ вважають, що вихлопні гази автомобілів – причина 70% дитячих захворювань і 60% – захворювань дорослих.
Кажуть, що планета Земля „хвора” людиною, як яблуко черв’яком. Але черв’як перетворюється в метелика, який покидає яблуко. Люди Землю не покинуть. Діяльність їх на Землі можна порівняти хіба що із життєдіяльністю ракової пухлини в живому організмі.
Та чи дійсно закономірний етап розвитку інтелекту – самознищення? Чи приречені ми?
Щоби відповісти на це запитання треба знати що таке Життя, або бодай чим відрізняється „живе” від „неживого”, вірніше, живі системи від неживих. Та, мабуть, жоден з біологів не зможе дати строго наукове визначення поняття „життя”. З упевненістю можна тільки стверджувати, що „живе” від „неживого” відрізняється своєю смертністю (живе тільки те, що може померти) та, що Життя як якісно нове явище на Землі виникло на клітинному рівні організації матерії. Тобто, клітини – це елементарна (найменша) жива система (одноклітинний організм). Разом із тим із клітин складаються та розвиваються з однієї клітини всі живі організми, як рослинні, так і тваринні. Крім клітин, живими системами є організми (індивідууми), види, екосистеми та глобальна екосистема – Біосфера. При чому клітина – найменша, елементарна, жива система, а біосфера – найбільша. Живі системи – це відкриті системи, тобто, здатні до обміну з довкіллям (зовнішнім середовищем) речовиною та енергією, а можливо, й інформацією. Живим системам притаманний гомеостаз
– динамічна сталість внутрішнього середовища.
Що повинна мати „мінімальна клітина” для того, щоб бути живою системою. „Мінімальна клітина” повинна мати апарат для фіксації і перетворення енергії, апарат для авторепродукції і авторепарації та систему мембран, які організують перші два апарати та обмін між клітиною і довкіллям (зовнішнім середовищем). У вірусів відсутній апарат для фіксації та перетворення енергії, з апарату авторепродукції в наявності тільки генетичний код. Тому віруси не здатні до самостійного існування, так, що говорити про них як „доклітинні форми життя”, навряд чи правильно.
В хімічному відношенні всі живі системи складаються із однакових елементів, придатних для побудови живого; з одних і тих самих класів органічних речовин: білків, жирів, вуглеводнів та нуклеїнових кислот, а також води і розчинених в ній солей. Саме придатних. Бо із більше ніж 100 відомих хімічних елементів основу всього живого складають 4: водень, кисень, вуглець і азот. Їх загальна доля в живих організмах складає близько 97,4%. Ще 12 елементів дають приблизно, 1,6% відсотків маси живого. На решту таблиці Менделєєва припадає тільки 1%.
Власне хімічні сполуки (сьогодні їх відомо близько 8 млн.) представлені диспропорційно: 96% з них – органічні сполуки, компонентами яких є ті ж 4-18 елементів. З інших елементів Природа створила не більше 300 тис. неорганічних сполук. Таку разючу невідповідність не можна пояснити різною кількістю та розповсюдженістю хімічних елементів на Землі, або, навіть, у Космосі. Цілком очевидно, що має місце відбір для побудови „живого” тих хімічних елементів та сполук, властивості яких (міцність, енергоємність їх хімічних зв’язків, легкість у перерозподілі тощо) „дають перевагу” при переході до більш високого рівня складності та упорядкованості речовини. Такий же механізм добору спостерігається і на наступному щаблі еволюції: із 100 відомих амінокислот для побудови білкових молекул живі організми використовують тільки 20 тощо.
Все живе має універсальний генетичний код для авторепродукції та авторепарації; унікальний механізм сприймання інформації із зовнішнього та внутрішнього середовища за допомогою білків-рецепторів. Існує тільки чотири способи фіксації та перетворення енергії: фотосинтез у автотрофів; гліколіз, дихання та пентозофосфатний шлях окислення субстратів у гетеротрофів.
![]() |
А тому ще великий Ньютон зауважив, що Natura – simplicis est (природа проста), і opus magnus (велике творіння) Природи – це тема з варіаціями. А лауреат Нобелівської премії 1937 року в галузі біохімії Сент Дьорді відмічав, що дуже мало Природа відібрала принципів для побудови живого та звернув увагу на те, що нема принципової різниці між королями і капустою: всі ми молоді пагони на вічному древі життя.
Дійсно, немає принципової різниці між живими системами, незалежно від того: це клітина, організм, вид чи найбільша із екосистем – біосфера. Всі живі системи – це відкриті системи, яким притаманний гомеостаз. Всі вони здатні до самовідтворення, самовідновлення, самовдосконалення та саморегуляції. Але є одна жива система Homo sapiens, яка наділена розумом, а тому може доцільно втручатись в життя біосфери.
![]() |
Це втручання веде до втрати кількості її складових, до порушення процесів самовідтво-рення, самовідновлення, самовдосконалення та саморегуляції. Бо для того, щоб не зашкодити цим процесам у біосфері, треба знати їх на рівні Творця. А поки-що слід відмітити, що всі гло-бальні проблеми екології пов’язані з діяльністю людини.
![]() |
А одна із ознак всіх живих систем – здатність до еволюції. Людський розум також еволюціонує. (Беззаперечним свідченням еволюції людського мозку є той факт, що сучасна молодь має переваги перед своїми вчителями в оволодінні комп’ютерними (інформаційними) технологіями.
Складається враження, що діти вже народжуються з умінням користуватись комп’ютером). Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, великий український вчений В.І.Вернадський зазначив, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю є природним закономірним етапом цієї еволюції, внаслідок якої біосфера з необхідністю повинна корінним чином змінитися і перейти в свій якісно новий стан НООСФЕРУ – сферу людського розуму. Тобто, в таку біосферу, в якій людська свідомість стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначив, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадковим явищем, що залежить від долі людини, але є стихійним природним процесом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю в мільйони років.
Окрема людина нездатна пізнати природу на рівні Творця, а людство в цілому – може… Одне із найважливіших завдань, які стоять сьогодні перед людством – це прискорення процесу еволюції біосфери і „переведення” її в якісно новий стан – ноосферу. Це єдина альтернатива самознищенню.
![]() |
Як на мою думку, настав час для такого „переведення” біосфери в ноосферу. Для цього треба включити планетарний розум в процеси саморегуляції в біосфері… Можливо, за принципом „Табу”. Сьогодні для цього, мабуть, є всі передумови. Бо, починаючи, з другої половини ХХ століття, людство вступає в пост-індустріальний або інформаційний період свого розвитку. Нині вже близько 100% населення Землі живе в суспільстві знань.
Знання – найхарактерніша риса інформаційного суспільства.
Вони стають предметом індивідуального накопичення. Якщо в попередні епохи люди накопичували і передавали у спадок владу, потім владу і землю, а пізніше владу, гроші і речі, то в суспільстві знань, найвищу цінність становитиме продуктивна компетентність людини, яку передати в спадок неможливо, бо генетично передаються тільки здібності, для реалізації яких потрібне навчання. Звідси – освіта в інформаційному суспільстві стає безперервною, а первинна освіта (Initial Education – всі види навчання і набування фахової компетентності від народження людини і до моменту її виходу на ринок праці) триває більше 20 років.
Серед глобальних екологічних проблем, створених людиною, яку найближчим часом має розв’язати людський розум, – це енергетична проблема. Основні вуглеводні носії енергії такі, як нафта, газ та вугілля крім того, що згорання їх найбільше забруднює довкілля, в недалекому майбутньому вичерпаються. Мабуть, в інформаційному суспільстві основними джерелами енергії, при чому екологічно чистої, будуть керований термоядерний синтез та Сонце. Мається на увазі більш ефективне використання сонячної енергії. А саме, пряме перетворення її в електричну енергію та підвищення ефективності фотосинтезу. Останнє вирішить продовольчу проблему на планеті.
Таким чином, розум виділив людину із тваринного світу, розум нищить природу і тільки розум її і врятує, перетворивши біосферу в сферу своєї діяльності.
![]() |
До речі, український етнос може зробити вагомий внесок у вирішення планетарних проблем інформаційного суспільства, бо має великий інтелектуальний потенціал. На підтвердження цього досить зіслатись на роль етнічних українців в освоєнні Космосу. Українська соціоекосистема надзвичайно стійка, бо кожен українець – індивідуаліст. Недарма кажуть, що де два українці, там три гетьмани.
Так історично склалося, що єдина українська нація як соціосистема складається з різноманітних підсистем: бесарабців, гуцулів, русинів, галичан, бойків, лемків, поліщуків, слобожан, запорожців, донеччан, тощо. Але всім їм притаманний єдиний архетип. (Між іншим, не виключена можливість, що одна із причин розпаду СРСР – спроба створити єдину спільноту радянських людей, Homo sovieticus, та практика етноциду: за 74 роки радянської влади знищено близько 70 так званих малих народів Сибіру та Крайньої півночі).
Індивідуалізм українців сприятиме швидкій побудові громадянського суспільства. Суспільства, в якому народ через громадські організації контролює владу та впливає на прийняття владних рішень. Громадянське суспільство – найвища форма демократії, справжнє народовладдя. Справжнє, бо народ, як єдиний носій влади, здійснює владу постійно, а не тільки під час виборів та референдумів.
![]() |
В Україні права громадських організацій законодавчо забезпечені в достатній мірі. Особливо, екологічних громадських організацій. Так, тільки в Конституції України екологічні права громадян, тобто, і громадських екологічних організацій, як об’єднань громадян для задоволення цих прав та їх захисту, гарантовані статтями 13, 16, 36, 41 (п.6) та 50. Підкреслюю, що право гарантовано тільки за умови, якщо його можна захистити в суді. „Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”.
Одне із завдань, в тім, як і будь-якої іншої науки – забезпечення інформацією. Особливу увагу звертаю на статтю 50 Основного закону України, яка гласить: „Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”.
Крім Конституції України і екологічне законодавство України дає можливість громадським екологічним організаціям ефективно контролювати владу та впливати на прийняття рішень. Та, на жаль, особливістю українських законів є те, що вони не діють. Але проблеми довкілля стосуються всіх без винятку громадян. Тому екологічній громадськості легше здійснювати тиск на владу. Особливо, якщо ця громадськість складається із свідомих громадян, які налаштовані екологізувати суспільство – утвердити в його свідомості екологічний імператив та абсолютний пріоритет проблем навколишнього природного середовища. Для цього громадськість має не мовчати. Не мовчіть – і вас почують!